Волонтер: «Ти або воюєш, або допомагаєш фронту – все, третього бути не може»

Волонтер: «Ти або воюєш, або допомагаєш фронту – все, третього бути не може»

Білоцерківська волонтерська група допомагає воїнам в гарячих точках фронту. Серед основних напрямів – встановлення роботизованих систем спостереження за ворогом і коригування вогню.

Координатор групи Юрій Москаленко розповів «КРАПЦІ» про те, як п’ять років живе війною.

Мені страшно жити в одній країні з людьми, які не переймаються цією війною. Дратує, коли хтось живе війною, а хтось користується якщо не її плодами, то спокоєм. Причому користуються на повну: купляють машини, будинки, їздять відпочивати на дорогі курорти. Ти або сам воюєш, якщо ти чоловік, або допомагаєш фронту. Оце «не можу»,  «не знаю»… От скільки б людина заплатила, щоб врятувати своє життя чи життя свого сина? Порахуй. І наскільки  ти цінуєш свою дитину, рівно настільки ти допомагаєш фронту – це проста формула.

Ну не може людина стояти осторонь, коли когось убивають. Це просто в голові не вкладається. А в нас так живуть мільйони, і їм байдуже. Водночас є речі, які реально рятують життя людей на фронті, і це виключно за кошти волонтерів, це навіть не армія. Наприклад, оптичні прилади, коптери, яких постійно не вистачає, літальні апарати. Усі літальні апарати на фронті волонтерські, усі! Уся мультизумна оптика – та, що 60Х і т. д., – волонтерська.

Усі ці хвалені когуари й інші вигадки я не бачив жодної такої машини на «передку». Я бачив «хамери», яким по 30 років і які використовує десантура, особливо морська. Пам’ятаю 36-ту бригаду, батальйон морпіхів, – вони практично всі на них їздять. І всюди, практично всюди хлопці їздять на волонтерських машинах. Це все на плечах волонтерів і досі, хто б мені що не розповідав. Щоправда, з’являються нові КрАЗи, дійсно, така тенденція є. Але я бачу, що на «передок» їх не пускають, – бережуть, щоб, не дай бог, там не подряпали…

Міноборони закупило такі акумуляторні батареї, які слугують два роки можливо, трохи більше, а потім це металобрухт. Але ти не можеш з Міноборони витребувати новий акумулятор, якщо на старий у тебе не вичерпався термін дії. Тобто, якщо заплановано, що він у тебе має стояти п’ять років, навіть якщо він у тебе «здох», той акумулятор, і ти не маєш на чому їздить, ти не можеш списати. Не спишеш – не отримаєш нового. От така ситуація. Таке от замкнене коло. Не знаю, як там зараз вирішується ця проблема. Ми колись її підіймали. Не знаю, як там здійснюється відновлення, заміна, повернення, але на танки, на БТРи, на БМП ми теж купували. У минулому році більше 80 акумуляторів ми завезли, навіть більше – 110 у нас пішло на фронт, це 190-х і 140-х.

Волонтерські машини або інші легкові вони всі потребують вкладень. Із шинами точно така ситуація, як з акумуляторами. Тобто стерлися, лисі – ти їх не заміниш, поки не вийде термін експлуатації по кілометражу чи по строках і т. д. Купили там якісь китайські. Причому я неодноразово підіймав питання: у нас в Білій Церкві є свій величезний  шинний завод, який виробляє та може виробляти будь-які якісні автошини. Усе, що потрібно, – це «конструктив»: з «ГАЗона» диск поміняти з 18-го на 20-й, перевести машини на нові колеса. Я б тендери минав і купував без посередників, ми підняли б власне виробництво. І нічого страшного, що той завод у приватних руках. Адже нащо платити комусь десь за кордон, купуючи сміття, якщо в себе є завод, що робить цю продукцію на європейському рівні?

У нас кілька напрямів роботи, головний це встановлення спеціальних систем спостереження за ворогом і коригування вогню. Ми встановлюємо спеціальних роботів, камери, які можуть, грубо кажучи, спостерігати на великі відстані з великою чіткістю та якістю картинки за рухом ворога. Інколи робоча відстань сягає 5 км. На сьогодні в нас 31 чи 32 станції, але ми їх переміщуємо по фронту і весь час встановлюємо нові. Це важка ділянка роботи, але ми мусимо і навіть з радістю це робимо. Ця робота дійсно рятує життя бійців, запобігає появі ворога, адже з окопу ти ніколи не побачиш, а коли мачта стоїть на висоті 30 м, видно краще, ніж у будь-який бінокль.

Насправді я завжди кажу: хтось сперечається, хтось ні, але я бачу, що війною займається не більше 5% населення України. Це ті, хто воюють, ті, хто знають, що в Україні війна, це волонтери, родичі бійців. Добре, у «хорошу погоду» це 10%. На початку війни це було 20%, і то це я «щедро насипав». Я вважаю, що цією війною варто займатися всім. Це війна! Не можна у воюючій країні, щоб один спав на дивані та «рубав бабло», а інший воював. Це неправильно з морального чи будь-якого іншого погляду. Я цього не розумію. Ти або воюєш, або допомагаєш фронту – все, ніякого третього не може бути під час війни, тим більше війни визвольної, яку ми маємо.

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *