«Змиритися я не могла»: три історії про те, як в Україні судяться через незаконні кримінальні переслідування

«Змиритися я не могла»: три історії про те, як в Україні судяться через незаконні кримінальні переслідування

«Хай мене розстріляють, та обмовити себе я не можу», – каже викладачка фортепіано з Донеччини, яка розповідає, що слідчі більше двох років «пресували» її за сфабрикованою справою. За незаконне кримінальне переслідування вона відсудила 100 тис. грн. Її історія – одна з десятків, що зараз перебувають в українських судах.

«КРАПКА» розповідає про найцікавіші випадки, коли людям вдавалося домогтися відшкодувань за сфабриковані проти них справи.

Тримали в СІЗО три роки нізащо

Житель Кривого Рогу Олександр Денисенко відсудив у держави мільйон гривень за те, що його три роки незаконно тримали в СІЗО і ще рік – під підпискою про невиїзд (з 2011-го по 2015-й). У минулому році чоловік вимагав 16 млн грн компенсації. У своєму позові він говорив про те, що через арешт не міг займатися вихованням сина й дочки, був позбавлений можливості відвести свою дівчинку на перший дзвоник. Зрештою йому призначили компенсацію в 1 млн грн.

Як з’ясувала «КРАПКА», Олександра Денисенка намагались осудити за нібито отриманий хабар (згідно з Реєстром судових рішень, станом на січень 2011 року він обіймав посаду старшого слідчого прокуратури Саксаганського району Кривого Рогу).

«Це службова особа. Її судили за  ст. 368 Кримінального кодексу («Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою»)», – уточнили «КРАПЦІ» в канцелярії Жовтневого райсуду Кривого Рогу.

Розслідування про те, брав Денисенко хабар чи ні, відкривали тричі, і двічі чоловіка кидали за ґрати.

Перший раз це сталось у січні 2011 року. Тоді в ГПУ відносно нього відкрили провадження за статтею про отримання хабара в особливо великому розмірі. 20 січня 2011 року Олександра Денисенка затримали, згодом взяли під варту. Рівно через рік Довгинцівський суд Кривого Рогу визнав його винним і засудив до п’яти років в’язниці з конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати атестовані посади в правоохоронних органах строком на три роки.

Денисенко подав апеляцію, і 24 квітня 2012 року Апеляційний суд Дніпропетровської області вирок скасував. Щоправда, чоловіка залишили під арештом. Наступні вісім місяців він провів у СІЗО, доки Жовтневий райсуд Дніпра 26 грудня 2013 року («під ялинку») знову не засудив його до п’яти років позбавлення волі.

Прокурор з ізолятора подав нову апеляцію, і цього разу більш успішно. 6 березня 2014 року вирок скасували, а тримання під вартою змінили на підписку про невиїзд. Судді постановили, що у справі ще раз ретельно має розібратися Генеральна прокуратура.

У квітні 2014 року слідство розпочали з нуля. І аж через рік, 19 червня 2015-го, у прокуратурі Дніпропетровської області кримінальне провадження щодо Олександра Денисенка закрили. Як сказано в матеріалах суду, «у зв’язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведеності винуватості особи і вичерпано можливості їх отримати».

Загалом Олександр Денисенко провів у СІЗО три роки та ще півтора – під підпискою про невиїзд. Протягом цього часу на його майно було накладено арешт. Цікаво, що, за даними Судового реєстру, хабарник з нього був, м’яко кажучи, не дуже. Ось що в нього заарештували з майна:

  • квартиру;
  • автомобіль Chevrolet Lacetti 2005 р. в.;
  • холодильник Candi;
  • мікрохвильову піч Whirlpool;
  • телевізор Funаі;
  • мобільні телефони Nокіа 6233 і Nокіа 1100;
  • ланцюжок і хрестик із золота, наручний годинник Orient, шпильку для краватки:
  • 156 грн 60 коп.;
  • 200 дол. США.

Уже у 2015 році Олександр Денисенко поновився на роботі та відтоді працює на посаді прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 (він регулярно подає електронні декларації). Час від часу криворізькі ЗМІ згадують його прізвище як представника держобвинувачення на судових процесах.

Нагадаємо, що Денисенко вимагав від держави компенсації в розмірі 16 млн грн.

У відповідь на позов представник казначейської служби, який виступав від імені України, заявив, що сумнівається в тому, що чоловік, перебуваючи три роки в СІЗО, зазнав моральної шкоди. Тому до справи залучили експертів Харківського НДІ судових експертиз ім. М. С. Бокаріуса.

«За результатами судового розгляду суд частково задовольнив позов громадянина та призначив йому грошову компенсацію в розмірі 1 млн грн за моральну шкоду, завдану незаконним кримінальним переслідуванням», – повідомили в суді.

МАТЕРІАЛ ДО ТЕМИ: Українець відсудив у держави мільйон гривень за три незаконні роки в СІЗО

Бійця, який втратив здоров’я в АТО, 40 місяців цькували за «дезертирство»

А в місті Острозі Рівненської області нещодавно суд став на бік бійця АТО, сержанта Олександра Плисюка. Його історія – це суміш хаосу перших років війни та самодурства держслужбовців, які сидять у теплих кабінетах. Уявіть: військова прокуратура 40 місяців переслідувала бійця за «дезертирство» та хотіла судити попри те, що він втратив здоров’я в боях на Донбасі у 2014 році. Про це він неодноразово сповіщав прокурорів.

Як з’ясувала «КРАПКА», Олександр добровільно мобілізувався 5 червня 2014 року, написавши рапорт із проханням відправити його в зону АТО. Служив у секторі «Д»  (Донецька область та Луганська область поблизу кордону). У серпні того ж року отримав контузію головного мозку. Лікарі, які обстежили бійця, дійшли висновку, що в нього внаслідок бойових дій виник посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), а тому чоловік потребує підтримуючого лікування під наглядом лікаря-психіатра на загальних підставах.

Однак у січні 2015 року, коли Олександр Плисюк ще перебував на лікуванні в Острозькій психіатричній лікарні, прокурори відкрили щодо нього кримінальне провадження за підозрою в нез’явленні з лікувального закладу на службу з метою ухилення від неї (стаття КК «Дезертирство»).

Кримінальне переслідування тривало аж до 31 липня 2018 року, коли провадження закрили за відсутністю складу злочину. І це при тому, що ще 17 грудня 2016 року у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону України його було визнано непридатним до військової служби в мирний час й обмежено придатним у воєнний час (це зазначено у свідоцтві про хворобу).

«Свідоцтво про хворобу з висновками про мою непридатність до військової служби, яке мені видали 17 грудня 2016 року, я направив до військової прокуратури Рівненського гарнізону. Через п’ять днів, 22 грудня, його отримали та присвоїли реєстраційний номер. Але кримінальне провадження відносно мене було закрито лише 31 липня 2018 року, тобто через 19 місяців з моменту отримання свідоцтва про хворобу. І це при тому, що і я, і працівники Острозької обласної психіатричної лікарні повідомляли про моє лікування посадовим особам Острозького РВК», – розповів на суді Олександр Плисюк.

Також боєць поскаржився на те, що внаслідок перебування під підозрою протягом 41 місяця йому не дали статусу учасника бойових дій. А оскільки весь цей час він переживав через кримінальну справу, у нього ще більше погіршилося здоров’я. Моральну шкоду Олександр Плисюк оцінив у 874 тис. грн.

У військовій прокуратурі та Державній казначейській службі у відповідь заявили, що незаконність їхніх дій не доведена. Але суд став на бік військового: йому призначили відшкодування в розмірі 169 тис. грн.

Уроки вчительки музики зривали люди зі зброєю

Інша історія буквально зараз добігла кінця в суді міста Торецька Донецької області. Вчителька музичної школи Галина Федоричева розповідала нам, що її два роки «пресували» місцеві поліцейські, домагаючись зізнання в службовому підробленні. Жінка, яка 40 років працює викладачем фортепіано, підозрює, що так їй могли помститися за проукраїнську позицію.

Галина Федоричева. Фото: youtube.com / «Радіо «49ʼпаралель»

«У 2014 році, коли на Донбасі почалися мітинги на підтримку «ДНР», колишній директор музичної школи організовувала збір матеріальної допомоги для бойовиків, а також під розписку складала списки підлеглих, які повинні були ходити на мітинги. Я та деякі інші колеги це не підтримували та казали, що хочемо жити в Україні, ніяка Росія нам не потрібна. Після того як сепаратизм придушили, влада в місті не змінилась. Усі, хто стояв на трибунах на підтримку «ДНР», залишилися на місцях», – розповідає «КРАПЦІ» Галина Федоричева.

Вона додає, що у червні 2015 року викладачів, які мали проукраїнську позицію, почали скорочувати. Федоричева скаржилась і домоглася, щоб її залишили на посаді.

«Тоді ж з’ясувалося, що директор, завуч і завідувач відділу зберегли місця за учнями, які виїхали з міста, і за «мертві душі» отримували зарплату (про «віртуальних» учнів згадується в судових матеріалах. – Прим. «КРАПКИ»). Стосовно цих посадових осіб відкрили кримінальне провадження. Як я зрозуміла, їх потім «відмазали». Але кримінальна справа, за якою треба когось покарати, залишилась. Тож справу почали підлаштовувати під нас. Рядових викладачів стали робити посадовими особами, суб’єктами злочину. Для цього був сфабрикований протокол засідання фортепіанного відділу, на якому нібито шляхом голосування мене зробили членом комісії, тобто посадовою особою. Хоча насправді не було ні засідання, ні нас на ньому, ні наших підписів у протоколі», – каже Галина Федоричева.

Докази вини Галини Федоричевої не змусили себе чекати. Для цього, за її словами, слідчі підробили книгу протоколів про академічні концерти.

«Ті кілька окремих аркушів не можна було назвати документом. Але за допомогою завідувача слідчі надали їм вигляду офіційного паперу, який я начебто підробила (прошили та пронумерували). Після цього 24 грудня 2015 року слідчий Микита Дмитрієв телефоном викликав мене на допит як свідка. А на місці вже допитував як підозрювану», – розповідає Галина Федоричева.

Жінка каже, що поліцейські спочатку ставилися до неї по-доброму: запевнили, що адвокат їй не потрібен, а відбитки пальців взяли, сказавши, що це «безкоштовний подарунок від поліції для біометричного паспорта перед Новим роком». «Я їм довіряла», – пояснює педагог.

Життя викладачки перетворилося на пекло. До музичної школи приходили правоохоронці зі зброєю та зривали уроки. А колеги пані Галини ще до рішення суду стали на позицію слідства та пропонували взяти її на поруки. Від нервового напруження в жінки, яка мала 3-тю групу інвалідності, значно погіршився зір.

«Я стала за себе боротися. На роботі мені казали: «Ну що ти привертаєш до школи зайву увагу? Через тебе нас закриють». А мені краще хай мене розстріляють, але обмовити себе я не можу», – розповідає про свої півторарічні поневіряння по судах Галина Федоричева.

Після того як сфабрикована слідчими справа розвалилася (прокурор відмовився від державного обвинувачення, заявивши, що злочин не доведено), Галина Федоричева звернулась із цивільним позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. На це в неї пішло ще півтора року.

Матеріальні збитки жінка оцінила у 13 900 грн, а моральні страждання та шкоду здоров’ю – у 500 тис. грн. Прокуратура ж заперечила: за її оцінкою, у педагога «виникло право на відшкодування моральної шкоди в розмірі 29 779 грн».

Як і у випадку зі справою Олександра Денисенка, Галина Федоричева звернулася до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М. С. Бокаріуса. Там підтвердили, що ситуація, у якій перебувала жінка, дійсно була для неї психотравмуючою, вона зазнала страждань через необхідність виправдовуватись і доводити свою невинуватість.

Зрештою Торецький суд визнав її потерпілою, але вимоги задовольнив частково, постановивши виплатити 100 тис. грн компенсації. Утім, з огляду на те, що в суді першої інстанції казначейство заперечувало і моральну, і матеріальну шкоду, ситуація може  змінитися. Там подали апеляцію та оскаржують виплату грошей.

Слідчий-фальсифікатор чи «Найкращий поліцейський»?

Викладачка фортепіано Галина Федоричева каже, що довести свою невинуватість для неї було справою честі.

«Спочатку я думала, що слідчі неупереджено й чесно мене вислухають, а вийшло так, що вони стали підробляти докази проти мене. Спростувати наклеп було важко, було дуже страшно, та я боролася», – пояснює Галина Федоричева.

Зауважимо, що у прокуратурі та поліції Донецької області викладачці заявили, що жодної шкоди їй завдано не було. Більше того, у кримінальній справі, відкритій у 2016 році вже відносно правоохоронців, так нікому й не оголошено про підозру. Тож компенсацію заплатить держава.

Слідчий на фотоконкурсі «Обличчя поліції Торецька». Фото: «Торецьк.City»

«КРАПКА» звернулася за коментарем до керівництва Торецького відділення поліції Донецького області, де працює слідчий Микита Дмітрієв, який вів справу Галини Федоричевої, з проханням розповісти, що вони думають про цю історію. Тимчасово виконуючий обов’язки начальника Владлен Сударіков і старший слідчий Артем Лящук сказали, що чули про цю історію, однак подробиць не знають, бо на своїх посадах працюють недовго.

Тим часом слідчий Микита Дмітрієв переміг у фотоконкурсі «Найкращий поліцейський Торецька», набравши чимало симпатій. «Зізнається, що працювати в поліції – це його мрія з дитинства», – сказано у профілі 26-річного правоохоронця.

Він вважає, що розслідував справу добросовісно, а в суді вона розвалилася через погану роботу прокурорів.

«КРАПКА» поспілкувалась зі слідчим і публікує розмову.

 Як нам відомо, Галина Федоричева виграла суд про відшкодування збитків, завданих незаконними діями органів досудового слідства й прокуратури. А справа про підозру в службовому підробленні розвалилась у суді. Федоричева говорить, що ви як слідчий сфабрикували справу.

Жодної фабрикації не було. Спочатку у справі був інший прокурор, який поставився невідповідально і недбало до своїх службових обов’язків та загубив третину речових доказів. Я не знаю, куди вони поділись. А новий прокурор відмовився від обвинувачення через попереднього прокурора, який, як я вже сказав, загубив докази. Тим більше що до цього ми направляли до суду логічні провадження, у яких суд передав на поруки викладачів колективу музичної школи. Тож наша позиція була впевненою, оскільки прецендент уже був.

На вашу думку, які є підстави вважати, що Галина Федоричева здійснювала правопорушення? І які є докази цього?

Ви уявляєте, що було в Донецькій області у 2014 році? Багато людей повиїжджали. І щоб наша музична школа не зачинилася, вчителі продовжували виставляти учням оцінки, відмічати явку на уроках.

Водночас у школі велися журнали академічних концертів. Академічний концерт це як іспит. Він приймається комісією. І під час прийняття цього рішення члени комісії є посадовими особами, вирішують долю учнів. Коли дітей не було, вони виставляли оцінки за нібито проведений академічний концерт. Свідки говорили, що таких дітей на концерті не пам’ятають. Але потім вони змінили свідчення.

Можливо, ці свідки між собою товаришують, не хочуть конфліктувати, оскільки Галина Федоричева добра жінка, нормальна, абсолютно адекватна, але трохи конфліктна.

Словом, ми підозрювали, що вони штучно збільшували педагогічне навантаження. Можливо, навіть на користь третіх осіб (щоб школа не зачинилася). Але до цього ми, слідчі, не дійшли. Кримінальне провадження у нас забрали й передали в прокуратуру, яка потім його закінчувала та передавала до суду.

Викладачка наполягає на тому, що протокол засідання фортепіанного відділу (який нібито зробив її посадовою особою) був підроблений, її самої на зборах не було, як й інших людей, чиї прізвища стоять у протоколі. Також вони говорять, що не ставили там своїх підписів.

Такий документ був. Нам його надали саме з музичної школи. Ми його не підробляли: у нас зацікавленості в цьому не було. Що нам надали, те ми й долучили до кримінального провадження.

Галина Федоричева каже, що книга протоколів від самого початку не була документом. Це спочатку були окремі аркуші, які хтось прошив і пронумерував, надавши їм в такий спосіб вигляду офіційного документу.

Ми нічого не шили, нічого не нумерували. Нумерувала начальниця фортепіанного відділу музичної школи – це входить в її повноваження. Як я розумію, їй дали листи, вона перевірила достовірність і зшила в один великий журнал академічних концертів. Ми проводили почеркознавчі експертизи, які підтвердили, що там стоїть підпис Галини Федоричевої.

Чи проходили у цій справі інші посадові особи? Не викладачка фортепіано Федоричева, а керівництво музичної школи – директор, завідувач?

На той час слідство мало відомості, що адміністрація школи була присутня на концерті як глядачі. І не могла знати, що саме було підроблено. Тобто директорка прийшла, подивилась, як грають учні, комісія поставила оцінки. Директорка в кінці підписала повністю готовий документ.

Тобто в принципі не було запитань до керівництва школи?

Вони були свідками. До них спочатку були запитання: «Чому так?» Але коли з’ясувались обставини, про які я сказав, ми опитували керівництво як свідків. Там спочатку була директорка, її заступник (який потім став начальником відділу культури нашої міськради). Ми їх всіх допитували, всі давали свідчення. На жодного вчителя чи директорку впливу з нашого боку не було. Всі розповідали так, як було написано спочатку. Я не знаю, чому потім свідки змінили свої покази.

Щоб виправдатися, люди витрачають роки

За спостереженнями юристів, виграти в суді справу про відшкодування за незаконні кримінальні переслідування відносно легко (хоча «КРАПКА» бачила в судовому реєстрі й відмови). Набагато важче не бути засудженим із самого початку.

«Виправдувальних вироків в Україні поки менше 1%. Тобто якщо людину в чомусь звинуватили, то з високою ймовірністю її засудять. А якщо людина довела в суді свою невинуватість, то отримати відшкодування не так уже й важко»,  пояснює старший партнер адвокатського об’єднання «Климчук і партнери», адвокат Максим Гарбуз.

За його словами, позови про відшкодування подають далеко не всі потерпілі.

«Якщо вони вирішують іти до кінця, то майже в усіх випадках призначається відшкодування. Але воно зазвичай мінімальне, суми не співмірні з тією шкодою, яка була завдана постраждалому. Наприклад, людина, перебуваючи під слідством, могла не лише не отримувати зарплату, але й втратити кар’єру, не просунутися по службі чи припинити трудову діяльність. Також перебування під слідством накладає обмеження на обіймання певних посад», – каже Максим Гарбуз.

Часто цим механізмом користуються службовці, які підозрювались у хабарництві чи були люстровані. Як один із гучних прикладів адвокат наводить справу екс-голови ДСНС Сергія Бочковського. У березні 2015 року на нього вдягли кайданки прямо на засіданні уряду. Затримання транслювалося в прямому ефірі. Службовцю інкримінували хабарництво, зловживання владою та службове підроблення. «Так буде з кожним, хто порушує закон і хто знущається з української держави», – написав тоді у Twitter прем’єр Арсеній Яценюк.

А міністр МВС Арсен Аваков  після затримання давав прес-конференцію, на якій показував документи, що стосуються переказу грошових коштів Бочковським в офшори.

Однак потім справа розвалилась, а суд визнав звільнення з посади голови ДСНС протиправним. Бочковському призначили 546 тис. грн компенсації – «за вимушені прогули».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Надія Савченко відсудила зарплату в 450 тисяч

Адвокат Максим Гарбуз зазначає, що в законодавстві є ще одна прогалина – відсутність процедури поновлення на посаді в разі незаконного звільнення. Тож, навіть отримавши рішення на свою користь, люди не завжди можуть ним скористатись.

«Як можна поновити, якщо на звільнене місце прийшла нова людина і вона працює? Цей аспект не врегульовано. А буває, що винесли рішення поновити, а  посада скасована чи реформована. От і маємо, що людина чогось домоглася, а механізму, який дозволив би реалізувати рішення, немає.

Цим часто користуються в конкурентних війнах: якщо немає можливості прибрати людину з посади в законний спосіб, фабрикуються матеріали справи про отримання хабара, робиться провокація. А далі людина рік чи п’ять доводить, що вона не винувата. Врешті її виправдовують, але повернутися на роботу вона не може, бо відсутній механізм», – пояснив «КРАПЦІ» адвокат Максим Гарбуз.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: За героїн на 660 млн грн – домашній арешт. Чому суд прийняв таке рішення?

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *