Контр-адмірал запасу Жибарєв: «Ще у 2014-му російські прикордонники запросили дозвіл стріляти в нас»

Контр-адмірал запасу Жибарєв: «Ще у 2014-му російські прикордонники запросили дозвіл стріляти в нас»

«Так, мій син – зрадник України… Це моя проблема до кінця життя… Але він не служить на ПСКР «Дон»… Зараз перебуває в м. Мурманську, та його звільняють зі служби… Стосунки з ним не підтримую з березня 2014 року… Ще питання в когось є?»

Такий пост розмістив на своїй сторінці у Facebook контр-адмірал запасу Микола Жибарєв у відповідь на звинувачення в тому, що його син, Ілля Жибарєв, – старпом корабля, який таранив наш буксир «Яни Капу».

«КРАПКА» зустрілася з Миколою Євгеновичем, і він розповів нам, що росіяни були готові стріляти по українським морякам ще навесні 2014 року, а також про те, чи мали наші катери відкривати вогонь у Керченській протоці, про долі зрадників і сухопутне мислення керівництва країни.

«У Тараса Бульби теж було два сини»

Ви спілкуєтесь із сином?

– Я його не бачив з 2014 року. Голос його чув у березні 2014-го, коли був у Маріуполі, а він в Одесі. До мене дійшла інформація, що він хоче повернутися до Криму.

У Тараса Бульби теж було два сини…

Я розмовляв з ним як батько із сином. Він мене тоді слухав, але не послухав. Думаю, що сьогодні він такого не зробив би, бо відчув ставлення до себе.

Якщо ви не спілкуєтесь, то звідки знаєте, що з ним?

– По-перше, у нас є друзі. А по-друге, уже минуло півроку, відтоді як до мене востаннє надходила інформація про нього. Я знаю, що він служив командиром корабля. Можливо, усе змінилося.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖГлава ВМС України запропонував себе в обмін на захоплених РФ моряків

Що ви думаєте про інцидент у Керченській протоці?

– Ще у 2014 році я був на зустрічі керівників прикордонних служб у Стамбулі. І там був адмірал Алексєєв, командувач російської прикордонної служби. Він казав мені, що ще 28-го лютого, коли наші кораблі почали рух до Одеси, Бердянська й Маріуполя, російські прикордонники запросили дозвіл стріляти в нас. У Москві сказали супроводжувати, але не стріляти. Уже тоді вони думали, стріляти чи ні.

До речі, а наші хлопці повинні були відкривати вогонь у відповідь?

–  Вони мали можливість відкрити вогонь, але тоді в нас було б 24 трупи. Артилерійська установка на «Гюрзах» – 30 мм, а мала б бути від 60 мм (для рівного бою Прим. «КРАПКИ») . Нас би просто розстріляли. Для чого? По самооцінці б’є, але життя стоїть вище.

Якими будуть подальші дії РФ?

– Як свідчать останні події, з РФ як з гуся вода. Зараз проходять міжнародні акції щодо звільнення наших кораблів. Але росіяни ще не віддали нам ті, які стоять з 2014 року в Криму. Можливо, будуть санкції.

МАТЕРІАЛ ПО ТЕМІЗ’явилися фото поранених в Азовському морі українських військових

Ескалації ситуації з боку РФ не буде?

– Я гадаю, що вони зараз притихнуть. Але будуть привчати нас до того, що ми на другорядних ролях, а росіяни головні. У нас в Азовському морі не визначені кордони. Ми поводимося більш толерантно. Ще в 1998 році президент визначив розмежувальну лінію. Ми не заходимо за цю лінію, вважаємо, що це умовний кордон. Коли росіянам вигідно, вони говорять «угода», коли невигідно, забувають про угоду. На мою думку, це варвари. Якими були, такими й залишись.

«У керівництва держави має бути морська свідомість»

Розкажіть про цей договір.

– Між Україною та Росією є угода 2003 року. Там визначено так: кораблі, катери ВМС, прикордонної служби мають без перешкод ходити по Азовському морю й Керченській протоці. Як України, так і Росії.

Чому так? Це військові. Вони повинні перебувати в негайній готовності. Вони мають пріоритет і повідомляють лоцманській службі, що такий-то корабель від такого-то причалу прямує на вихід чи вхід в Азовське море.

Наша група катерів заздалегідь повідомила лоцманську службу про намір пройти Керченську протоку і ні від кого не ховалась. Є міжнародне право, де це називається «мирний прохід», який і здійснювали наші моряки.

Вони підійшли, а там почали закривати район. Тому вони підійшли ближче, а їм перед самим носом баржою закрили. Але за деякий час її прибрали. Російський тральщик пройшов, російські катери проходили, а наших не пускали. Потім вони три години простояли, а коли поверталися назад, їх переслідували. Я думав, що це супровід, а потім побачив стрільбу. Що вони таке порушили, щоб застосовувати зброю?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ«Послав чекістів»: командир «Бердянська» відмовився давати свідчення ФСБ

Чи може цей інцидент підштовхнути НАТО до рішення про передачу нам кораблів, катерів?

– Ми мали отримати від американців два «Айленди» (катери берегової охорони класу Island. – Прим. «КРАПКИ»). Але їх досі не віддали.

Розумієте, морем треба займатися постійно. Раніше казали, що Україна – морська держава. Але кажуть, що морська держава та, яка має не тільки військово-морський флот, але й торговельний, транспортний, має систему транспортування.

У керівництва держави має бути морська свідомість. А в нашого керівництва сухопутна. Скільки разів політологи, експерти попереджали про те, вони загрузли на сухопутті, що ситуація на Чорному й Азовському морях ускладнюється.

«Це була зрада?» – «Це було «наша хата скраю»

Як вийшло, що навесні 2014-го українські прикордонники вивели свої катери, а кораблі ВМС залишаються заблокованими в бухтах Криму?

– У 2014 році я ще керував морською охороною Держприкордонслужби. Почалося блокування морських містечок, підрозділів прикордонної служби. Ми стали реагувати. Після наради 28 лютого ми з першим заступником прикордонної служби Павлом Шешоліним залишились у кабінеті вдвох, і він мене запитав: «Що робитимемо з кораблями?»

Я думав, що кораблі мають бути в морі, щоб посилити наші кордони вздовж узбережжя Криму. Якщо ситуація налагодиться, то кораблі зайдуть на базу, а якщо ситуація виявиться напруженою, треба буде йти в порти Бердянська, Одеси, Маріуполя.

Ми розуміли: заблокують кораблі – ми їх втратимо. Корабельно-катерний склад вийшов у море. Але потім мені зателефонував один генерал і сказав: «Миколо, а чого це тебе залишали в кабінеті?» Оскільки це не телефонна розмова, я прийшов до нього в кабінет, розповів, що корабельно-катерний склад вийшов у море. А він мені відповів: «Микола, навіщо? Ми не повинні чіпати москалів. Один наш домовився з одним їх генералом, що нас не чіпатимуть, а другий – з іншим генералом».

Це була зрада?

– Це було «наша хата скраю». Мовляв, це не наше питання і не треба чіпати росіян, щоб вони нас не блокували.

Ми почали рух одночасно з Балаклави та Керчі. Це було неочікувано. Знали лише командири кораблів, для чого вони виходять. Ми розрахували, що тоді виник момент зради, і максимально тримали все в таємниці.

Потім уночі голова служби зібрав колегію, своїх заступників. Голова запитав: «Що робити з корабельно-катерним складом?» (А він на той момент уже був у морі.) Усі генерали проголосували за те, щоб катери вийшли. Один генерал проголосував проти та хотів залишити їх на базі. Наприкінці 2014 року він став головою прикордонної служби. Потім, з 2015 року, отримав два військові звання, втратив свідомість на зустрічі Порошенка та Лукашенка, та його з почестями відправили на пенсію (ідеться про Віктора Назаренка. – Прим. «КРАПКИ»).

У передачі «Гроші» показували сюжет про нього. Також він фігурує в розслідуванні щодо «стіни».

МАТЕРІАЛ ПО ТЕМІ«Зізнання» полонених українських моряків читали з листа

Чому не вдалося вийти в море кораблям ВМС? Чому їх заблокували в бухтах?

– Різниця в керівництві. У нас – начальник і керівники підрозділів, а у ВМС – командир бригади, Генштаб, міністр оборони.

Ми почали рух з 28 на 1 березня, а Донузлав стали блокувати 3 березня. Можна було вискочити і 1-го, і 2-го, а спроби виходу почалися тільки після 3 березня.

Я знаю, що багато офіцерів залишись у Криму.

– Близько 60% прикордонників спочатку вийшли з Криму, а потім повернулись. Аргумент – сім’я, квартири, батьки. Це зіграло свою роль. Їхня доля склалася по-різному. Декого відправляють на Каспійське море, на схід – на керівних посадах їх не залишають. Росіяни кажуть: «Зрадив один раз – зрадиш і вдруге». Зрадники зіграли свою роль, але росіянам вони не потрібні. До України також не повернешся: тут таким не менше восьми років дають.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖПолторак: «Ми не відмовимося від права проходити через Керченську протоку»

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.