Генерал Нацгвардії: «Настане час – і "тракторист" похвалиться, що збив вертоліт з Кульчицьким»

Генерал Нацгвардії: «Настане час – і "тракторист" похвалиться, що збив вертоліт з Кульчицьким»

Сьогодні п’яті роковини загибелі героя України генерала Сергія Кульчицького.

Навесні 2014 року він брав активну участь у створенні добровольчого підрозділу, сформованого з активістів “«Самооборони Євромайдану». Разом з ним поїхав захищати Україну в місто Слов’янськ. П’ять років тому, 29 травня, поблизу гори Карачун російські бойовики підбили гелікоптер Мі-8 НГУ, на борту якого перебував і Сергій Кульчицький.

Про те, що думав Кульчицький у дні Євромайдану, про російські інструкції для бойовиків під Слов’янськом і втрати Нацгвардії за п’ять років «КРАПЦІ» розповів колишній перший заступник командувача Національної гвардії України генерал-лейтенант Олександр Кривенко.

– З ним могло бути непросто: він сперечався з керівництвом, доводив свою правоту. Але при цьому міг змінити точку зору. Я пам’ятаю, як у дні Революції Гідності він прийшов до мене весь брудний, закопчений. Він не відсиджувався в кабінеті, був в одному строю з бійцями Внутрішніх військ. У них летіли «коктейлі Молотова», але він казав: «Треба щось робити, шукати вихід. Ми довго не протримаємося. Хтось не витримає – і почнемо стріляти». Для нього тоді було найважливіше зрозуміти, чому ми не знаходимо спільної мови.

І коли було вирішено із сотень Майдану створити батальйон, який зараз носить ім’я Кульчицького, він пішов командувати цими людьми. Сергій Петрович розумів, як складно завоювати авторитет у людей, з якими стояв по різні боки барикад. Він завжди демонстрував готовність слухати й обговорювати все, у тому числі й навчальний процес. Міг сказати: «Давай удвох підтягуватися. Якщо ти кращий, я із цим погоджуся» або «Ти краще мене стріляєш? Покажи це». Він зробив з активістів військових, для яких важливо не героїчно гинути, а перемагати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Позивний Оса: як атовець бився з радіацією, сепаратистами, ДРГ і перемагає в українських судах

У кінці травня 2014 року він мав піти у відпустку, його не мало бути в тому вертольоті. Але Кульчицький залишався там з почуття обов’язку, відповідальності. Зпочатку боєприпаси, їжу на блокпости доправляли повітрям, деякий час ПЗРК у сепаратистів не було. Потім «сусіди» допомогли зі зброєю.

– Невже в розвідки не було інформації про зенітно-ракетні комплекси?

– Передбачити  таке було неможливо, і розвідка не дає на 100% точної інформації. Це завжди «імовірно», «може бути», «орієнтовно».

Я в цьому кабінеті у 2014-му п’ять разів отримував телеграму про те, що російські десантники висаджуються в Борисполі й Гостомелі «з імовірністю 90%». Ми чотири рази перекривали смуги, на п’ятий раз я сказав: «Досить нас тренувати. Не вірю».

На 100% на війні ніхто нічого не може гарантувати. У нас в Луганську збили літак з десантниками, я такий самий відправив до Маріуполя. І я розумію, що мені просто пощастило, що зенітника не було. Міг би сидіти на лаві підсудних поруч з генералом ЗСУ Віктором Назаровим (27 березня 2017 року був визнаний судом винним у загибелі українських військовослужбовців у збитому терористами Іл-76 і засуджений до семи років позбавлення волі. – Прим. «КРАПКИ»).

– Ходять чутки, що у вертольотів не було захисту від ПЗРК. Чи могла трагедія статися через це?

– Сказати, що ми були тоді готові до такого протистояння, – обманювати себе. Вертольоти Нацгвардії не бойові, транспортні. Їх додатково оснащували, на них зараз теплові пастки, але це було потім.

Повторюся, у противника із самого початку не було комплексів типу «Стріла», «Стріла-2м», які добре збивають вертольоти. Допомогли. Але «шахтарі» й «трактористи» з них не змогли б збити Мі-6. Потрібна професійно підготовлена людина, яка пройшла тренування на тренажерах.

І є чимало доказів того, як фахівці з Росії готували бойовиків. Ми знаходили у них в Слов’янську листівки, інструкції про те, як професійно влаштовувати засідки, було розписано, хто що робить: «вуха» – слухає, «очі» – спостерігає, обстріляли – «відійшли».

– Чи шукають тих, хто віддавав наказ, хто збивав вертоліт?

– СБУ працювала в цьому напрямі, але я результатів не знаю. Ті, хто це зробив, мовчать: розуміють, що їх одразу ж почнуть шукати. Але рано чи пізно хтось похвалиться збитим вертольотом.

– Де зараз ці люди? У Росії, на Донбасі?

– У них постійно ротації. Набралися бойового досвіду – вийшли, зайшли інші. При цьому офіцери російської армії займають усі керівні посади: від командувача корпусу до командирів роти включно. Їх близько 3 тис. осіб. Іноді додатково заходять окремі підрозділи, іноді – снайпери, артилеристи.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Комбат Червень: «Росія ніколи не пройде бравим маршем по Україні»

На Донбасі постійно з’являється нова російська техніка, наприклад снайперські комплекти, більш точні, з більшою пробивною силою. Вони використовують лазери, які фактично засліплюють наших бійців. Уу кількох поранених зір впало до 5%…

Війна не припиняється, минулого місяця в нас знову були втрати. Усього за п’ять років у Нацгвардії 219 загиблих. І найскладнішим для мене було вручати ордени їхнім рідним, пояснювати, чому я живий, а їхні діти, батьки й чоловіки – ні.

– Чи можна було не допустити таких втрат?

– У травні 2014-го ми не вірили, що росіяни стрілятимуть у своїх «братів». Я 20 серпня розмовляв з Віктором Муженком (на той момент Головнокомандувач ЗСУ) про те, що Іловайськ зайняли, розбили бойовиків на окремі угруповання, у них закінчується продовольство, боєприпаси. Ми думали, що ще два тижні – і війна закінчиться. Але 21 серпня росіяни ломонулись, а ми довго не вірили, що вони ввели війська.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Супутник виявив сотні російських танків на кордоні з Україною (фото)

Ніхто не міг передбачити початок і хід гібридної війни. Ось, наприклад, у 2014 році ми уклали контракт на постачання боєприпасів для снайперських гвинтівок з-за кордону. І зазвичай у таких угодах все йде як по маслу, а тут то з ліцензією проблеми, то з митницею, то ще з чимось. Ми півтора року чекали ті патрони. Росіяни діють і в такий спосіб.

Тільки в ході боїв стався перелом. У тому числі прийшло усвідомлення того, що на війні без втрат не буває.

– Кажуть, що на самому початку окупації Донбасу спецназ не був готовий діяти, через це було захоплено міста.

– Я з групою спецназу висаджувався під Слов’янському на початку квітня. Люди були підготовлені. Якби тоді була команда взяти міськвідділ, ми б, напевно, його взяли (окупація Слов’янська почалась із захоплення будівлі міського управління МВС). Але тоді в нас були перші втрати в АТО, СБУ потрапила в засідку, загинули «альфівці». На зв’язок вийшов тодішній міністр оборони генерал-полковник Михайло Коваль: «Команда – відходити». Ми відійшли: на війні все робиться за командою.

Тоді АТО керувала СБУ. Вона не була готова приймати рішення. Вона не була готові до таких масштабів бойових дій.

І я пам’ятаю, як тоді до мене приходили добровольці: «Товаришу генерале, дайте нам бойового, досвідченого офіцера – і ми їх порвемо». – «Де я тобі його візьму? Ми вивели війська з Афгану у 1989 році. Скільки вже років минуло? Навіть якщо він тоді був лейтенантом, то вже на пенсії. Вибирайте зі своїх, будемо готувати, натаскувати».

– Натаскали?

– Натаскали. Ми стали іншими. Ми виростили професіоналів, готові воювати.

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *