Діти стають заручниками ЗНО і жертвами відеоблогів: психолог про головні проблеми підлітків

Діти стають заручниками ЗНО і жертвами відеоблогів: психолог про головні проблеми підлітків

Психолог Віра Романова розповіла «КРАПЦІ», чому діти стають заручниками ЗНО, як пов’язані невміння казати «ні» та статистика злочинів, що можна назвати катастрофою в Новій українській школі (НУШ) та чому прийняття законів про булінг проблему не вирішить.

Наша система така, що школярі практично в першому класі обирають професію. Діти йдуть у спеціалізовані гімназії, класи, потім готуються до ЗНО й вибирають факультет, який з ним пов’язаний. Вони є заручниками ситуації. У підлітків немає маневру, щоб вибрати іншу професію: за короткий термін підготуватися до ЗНО з інших предметів неможливо. При цьому світ швидко змінюється, і передбачити, як зміняться спеціальності, неможливо.

Інша проблема в тому, що в сучасному світі знання відходять на другий план, важливіше мислення, внутрішні компетенції. Усе вже написано у «Вікіпедії», усе можна знайти в «Гуглі». Але батьки цього не розуміють і вимагають вчити уроки, отримувати добрі оцінки.

Дорослі занадто вимогливі до дітей, а вчителі недопрацьовують. НУШ – це катастрофа. Проблема не в тому, що ми взяли польську шкільну програму, яка «погано лежала», і почали її використовувати. Справа в тому, що тепер діти сидять не обличчям до вчителя, а в колах по четверо. Але я не чула, щоб хтось провів навчання для вчителів і розповів їм, як працювати, коли вони бачать не лише очі, але й потилиці дітей. Робота з колом дуже складне специфічне завдання навіть для досвідченого фахівця. Про це ніхто не подумав.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Штрафи за булінг: киянку покарають за сина, який цькував однокласника

Важлива проблема, про яку мало говорять, пов’язана з питаннями сексуального виховання, точніше з інтимними стосунками. Вік вступу в шлюб, за статистикою, стає все меншим, а кількість насильства щодо підлітків – усе більшою. Справа в тому, що підлітки не вміють казати «ні». Батьки не дають дітям достатньо свободи, за якої вони навчаються відмовляти. Прийнято виховувати дитину так, щоб вона вважала думку батька й матері правильною, тиснути авторитетом, вчити підкорятися. Зрештою дівчинка не може відмовити хлопцю, казати «ні» діти не вміють. Це проблема не тільки сучасного покоління, але сьогодні вона стоїть особливо гостро.

У нас так і не з’явилося правильне ставлення до виховання. Коли діти в три-чотири роки розглядають один у одного статеві органи, це нормально. Але уявіть реакцію батьків, які застануть їх за подібним заняттям. Вилають, присоромлять. У нас ці теми – табу. Тож підлітки отримують інформацію з інтернету, а там «50 відтінків сірого». Такі фантазії на практиці не всім підходять, не всім зручні, але поширюються.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Виклала в мережу непристойні фото школярки: в Україні вперше оштрафували за булінг

Уявлення підлітків про життя почерпнуті з відеоблогів. Діти бачать, як нібито проводять час українські блогери, і ця картинка не збігається з реальністю, у якій вони живуть. Розбіжності між очікуваннями та реаліями призводять до неврозів. Уже є випускники шкіл, які скаржаться фахівцям на панічні атаки. Раніше такі проблеми починалися у 20–25 років, нині – у 15–20. І не забувайте про те, що будь-які залежності (анорексія, піроманія, наркоманія, підлітковий алкоголізм тощо) пов’язані з незбіганням реальності та «нереальності».

Коли говорять про булінг, обговорюють жорстокість дітей, те, як і через що вони один одного ображають. Найважливіше ж те, що дітей ніхто не вчить конфліктувати, сперечатися про щось конкретне, обговорювати щось предметно. Усі переходять на особистості. Що нам диктує сучасне суспільство? Ниття: «Усі винні», «Усе погано». Ще й тому діти потрапляють у залежності, про які сказано вище.

Зараз в Україні під тему булінгу потрапить усе, що пов’язане з насильницькими діями. Але є різні види цькування, різні проблеми. Якщо ми не дізнаємося, як воно влаштоване, то не зможемо його позбутися.

У нас відбувається так: виникла проблема – ухвалили під неї законопроект. Але якщо іноземці відчувають почуття провини, коли порушують закон, то ми – коли когось образили. Розумієте? Із законами це не пов’язано. Що робиться для того, щоб з’явився інший тип учителів, тип стосунків, інша культура?

Leave a reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *